Контрольна робота Політичний портрет гетьмана Павла Скоропадського 1. Вступ Після здобуття Україною справжньої незалежності і державного суверенітету ми нарешті маємо змогу по новому подивитися на постать Павла Петровича Скоропадського — останнього українського гетьмана. Він належить до тих дійових осіб історії, навколо яких завжди точилися нескінченні дискусії, створювалися міфи і легенди. Основоположником роду Скоропадських був брат гетьмана Івана Скоропадського. Протягом XVIII ст. рід Скоропадських дав кількох видатних діячів. Головно вславився Михайло Скоропадський — один із найосвіченіших діячів України XVIII ст. Його син, Іван — депутат до комісії 1767 року — був настільки популярний серед козацтва, що його вважали за кандидата на гетьмана. У XIX ст. тітка майбутнього гетьмана Скоропадського, Єлисавета, по чоловікові Милорадович, була видатною українською діячкою. Вона допомагала українським школам на Полтавщині і подарувала 8.000 Гульденів на Львівське Товариство імени Шевченка. За своїх майже 72 років життя Скоропадський гетьманував лише 7 з половиною місяців. І якщо перші 45 років вважати передмовою до гетьманства, то останні 27 були тяжкою розплатою за ту недовгу мить влади над блукаючою у пошуках виходу з соціальних експериментів Україною. А заплатив він сповна — смертю маленького сина, ще за часів гетьманування, поневіряннями на чужині, перебуванням під опікою німців у період фашистської диктатури. 2. Короткі афтобіографічні відоиості Початок життя Павла Скоропадського не віщував жодної з цих подій. То був типовий життєвий шлях російського аристократа — адже половина петербурзького вищого світу мала українське коріння або українську маєтність. Народився син Петра Івановича Скоропадського та Марії Андріївни Миклашевської у травні 1873-го у Вісбадені, на німецьких мінеральних водах. Дитячі роки провів у родинному маєтку Тростянці, що на Полтавщині. Десятирічного майбутнього генерала батьки привозять до Москви, де він проходить домашній курс навчання, а після передчасної смерті батька вступає до Пажеського корпусу. Цей закритий учбовий заклад, доступний лише для дітей вищих кіл аристократії, давав курс знань не тільки за середню школу, а й вищу освіту. Навчання військовій справі та наукам поєднувалось із придворною службою. Маленький Павло у мундирі з поперечними галунами, білих брюках та касці з білим султаном часто був присутній при дворі царя Олександра III. Закінчення навчання у Пажеському корпусі не змінило найближчого оточення Павла Скоропадського. Він входить корнетом до Кінної гвардії — Кавалергардського полку, найбільш привілейованої частини російської армії, у якому колись служив і його батько. Молодий блискучий гвардійський офіцер має більше вільного часу, ніж учень Пажеського корпусу, — Скоропадський подорожує Європою і Туреччиною, довго живе у Франції, відвідує Сорбонну, історичні пам’ятки Італії та Греції. Шлюб він взяв у своєму колі, одружившися із стрункою красунею Олександром, дочкою генерал-ад’ютанта Петра Павловича Дурново і Марії Василівни, уродженої Кочу бей, племінницею сумно відомого міністра внутрішніх справ Росії. Військова кар’єра складалася вдало — молодий гвардієць отримує чергові звання. Але настає 1904 рік, а з ним — і російсько-японська війна на Далекому Сході. Велика відстань відділяє Петербург від Маньчжурії, тому жодна з частин гарнізону столиці не брала участі у війні. Молодий честолюбний офіцер Павло Скоропадський не може утриматися так далеко від театру бойових дій і переводиться до Забайкальського козачого війська. Як командир 5-ої сотні Читинського козачого полку він бере участь у боях з японцями і отримує за хоробрість золоту зброю. Після повернення до столиці Скоропадського призначають флігель-ад’ютантом царя, однак на цьому посту, який вимагав не хоробрості, а зовсім інших якостей, протримався недовго. Згодом він одержує чин полковника і стає командиром 20-го Фінляндського драгунського полку. Офіцери потім згадували його як пряму і чесну людину, що користувалася загально...